Що таке положення поза грою, як воно визначається за правилами футболу, приклади типових ситуацій на полі та пояснення спірних моментів. Матеріал буде корисний як новачкам, так і тим, хто хоче краще розуміти суддівські рішення під час матчів.
Офсайд — це не штраф і не фол, а технічне порушення, яке виникає в момент, коли партнер виконує передачу вперед. Гравець вважається у «передній» позиції щодо суперників, якщо він ближчий до лінії воріт, ніж м’яч і передостанній захисник. Важливо: рахують не лише польових гравців, а всіх — голкіпер теж входить до підрахунку, і «передостаннім» може виявитись будь-який з двох останніх суперників. Вирішальним є саме кадр торкання або гри м’ячем партнером, а не те, де опинився нападник через мить після цього. Для глядача корисно запам’ятати просте правило двох опорних точок: лінія м’яча і лінія другого від воріт захисника — якщо нападник попереду обох у миті пасу, асистент підніме прапорець і суддя зупинить комбінацію. Тут і починається розуміння, коли справедливо фіксується положення поза грою.
Коли прапорець обов’язковий, а коли гра триває
Самої «передньої» позиції замало — арбітр оцінює, чи впливає гравець на гру. Є три канали впливу: боротьба за м’яч із суперником, перешкода огляду/руху захисника чи воротаря, або отримання явної переваги від позиції (наприклад, рикошет від стійки до цього ж гравця). Якщо нападник просто стояв попереду, але пас пішов іншому, прапор не піднімають. Якщо ж він робить замах, блокує видимість голкіпера або бореться корпусом за м’яч — маємо активну участь і офсайд. Судді детально оцінюють вплив навіть без контакту: інколи достатньо того, що захисник змушений змінювати траєкторію саме через рух «офсайдного» гравця.
Лінії, долі секунди та нюанси «останнього» гравця
Останній дотик партнера — відлік для рішення. Плече, коліно, стопа — усе, чим дозволено забити гол, може «вивести» футболіста в заборонену позицію, тоді як руки/кисті не враховують. Також не плутайте «останнього» і «передостаннього» захисника: інколи воротар виходить високо, і роль «другого від воріт» перебирає польовий — саме від нього й рахують лінію. На рівні деталей для асистента працює принцип «затриманого прапорця» у граничних моментах: епізод можуть довести до удару, а вже потім перевірити.
Перед тим як перейти до прикладів, зафіксуємо практичне розрізнення ситуацій. Нижче — короткий довідник типових рішень у різних сценаріях.
Типові рішення арбітра в поширених ситуаціях
Перш ніж читати довідник, пам’ятайте: ключ — момент передачі і вплив на гру. Якщо є сумнів, асистент інколи чекає завершення фази атаки — тоді на допомогу приходить перегляд.
- Пас на партнера, який перебіг останнього захисника до моменту дотику — офсайд.
- Рикошет від захисника, що не є свідомим перехопленням, до «переднього» нападника — офсайд.
- Свідоме перехоплення/контроль від захисника (clear deliberate play), після якого м’яч дістається нападнику попереду лінії — гра продовжується.
- Передача назад або поперек, коли нападник позаду м’яча в мить пасу — гра продовжується.
- Вкидання аута, кутовий, удар від воріт — офсайду бути не може за визначенням.
Після цих тез у глядача формується «внутрішня лінійка» для оцінки епізодів: пас уперед чи ні, де м’яч, де другий від воріт, чи впливав нападник і чи був у захисника свідомий контроль м’яча.
Як одна деталь змінює вердикт
Уявімо передачу з флангу на центрального нападника, що виривається між центрбеками. Якщо на мить пасу його коліно ближче до лінії воріт, ніж у передостаннього захисника, комбінація буде зупинена; якщо ж різниця мінімальна, суддя-асистент інколи дозволяє довести атаку до завершення, очікуючи підтвердження або спростування після перегляду. Інший кейс — довга діагональ за спину лінії: нападник стартує з «чистої» позиції, але під час польоту м’яча випереджає оборону; таке випередження легальне, бо відлік уже зроблено в момент пасу. Третій приклад — удар у стійку: м’яч відскакує до гравця, що стояв попереду під час початкової передачі; тут рішення зазвичай негативне для атаки — він отримав явну перевагу. Саме через різноманіття таких дрібниць варто розуміти не тільки формулу офсайду, а й її практичні наслідки для позиціювання, щоб щораз краще «читати» положення поза грою і не плутати дозволені випередження з забороненими.
Як уболівальнику розуміти епізод за три кроки
Спершу «заморозьте» мить пасу в уяві: де м’яч, де другий від воріт. Далі подивіться, чи гравець справді впливав на ситуацію — боровся, перекривав огляд, відволікав захисника рухом. Нарешті з’ясуйте, чи мав захисник свідомий контроль у момент торкання: перехоплення з явним володінням може «обнулити» попередню позицію нападника. Ця трирівнева ментальна модель дозволяє швидко скласти враження про справедливість сигналу, навіть без повільного повтору. А коли сумніви все ж залишаються, згадайте про часовий кадр пасу: він первинний і визначальний — саме він фіксує, чи було насправді положення поза грою.
